ГАЛЕРЕЯ


КОНТАКТИ

Наша адреса: 
Вул. Паризької Комуни 58, місто Бердичів, Житомирська обл.

Поштова адреса: 
А/С 14, м. Бердичів, Житомирська обл., 13303

Телефони:
               
(04143) 4 42 89  тел/факc
(04143) 4 42 90

Електронна пошта (email)

СТАТИСТИКА



Асоціація Новомедіа


Каталог христианских сайтов Для ТЕБЯ

Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое.

Locations of visitors to this page


Головна » Інтерв'ю

Розмова з заступником єпископа Михайлом Залізним, який відповідає за церковне служіння

Ми спілкувалися не довго, однак, мене приємно вразило його ставлення до церков, які відведено Богом йому вести. Коротенько - однією-двома фразами відповів на мої запитання про сім'ю і продовжив розповідати про свої церкви. Михайло Миколайович розповів про те, як вони народжувалися 12 - 17 років тому, як по декілька чоловік почали збиратися у невеличкому приміщенні, як гаряче молилися за нові душі, які Господь покличе до спасіння. І щиро вірили у те, що Небесний Батько почує їхні молитви і виконає їхнє прохання. Почали прилучатися до церков нові люди. Поступово громада дітей Божих зростала, все нові й нові люди - молоді та старші - приходили у церкву, каялися, складали заповіт із Богом через святе водне хрещення і починали працювати в ім'я Господнє.

Незабаром арендовані ними приміщення уже інколи не вміщали усіх бажаючих бути на богослужіннях, та не віповідали вимогам (недільна школа, молодіжні служіння). Назріла необхідність збиратися у більш пристосованих приміщеннях. Так, з Божою допомогою в Бердичеві почали будувати дім молитви на 150 сидячих місць. Придбали в Чуднові, Ружині та Романові приміщення. Тай в інших місцях придумували варіанти, щоб мати приміщення. Кожен член церкви вважав своїм обов'язком кликати до Христа своїх рідних, близьких, знайомих. І Бог допомагав їм у цьому - проливав рясні благословення. Господь допоміг нам сформувати хорошу команду помічників єпископа з питань дитячого, молодіжного, жіночого та благодійного служінь.

Господь бачить наше палке бажання служити справі порятунку грішників і рясно благословляє нас у цьому. Я люблю свої церкви, а тому мені приємно спостерігати за їх кількісним та духовним зростанням, відчувати себе частинкою великої християнської сім'ї, переживати разом із церквами значні події у їх житті, працювати разом із ними для Бога, усвідомлюючи і переконуючись у тому, що «Божі благословення печалі не приносять, а лише збагачують» кожного з нас. Наші церкви вважають себе частинкою Української Євангельської Теологічної семінарії, бо турбуються про життя та працю студентів та викладачів надаючи їм підтримку, як матеріальну так духовну постійно звершуючи молитви та закликаючи Боже благословення. Це і є свідченням того, що ми «носимо тягарі один одного», як і заповідав нам Ісус Христос. Це справді чудово - бути членом великої християнської родини - церкви, якій не чужі проблеми і болі її членів. А всі ми у цій сім'ї - діти нашого Доброго Небесного Батька, Який любить нас, піклується про нас і вчить нас «служити любов'ю один одному».

Розмову вів Руслан Старухін

Розмова з президентом Бердичівського загону міжнародної місії «Гедеон» Валерій Юрійович Влачига.

Хто такі Гедеони і яка їх мета?

Міжнародна організація «Гедеони» - це християнська спілка ділових людей, вчених та спеціалістів більш ніж з 191 країни світу, які згуртувалися для духовної спільності служіння Богові, в першу чергу, через розповсюдження Євангелії Ісуса Христа. Заснована вона в 1899 році і головне завдання її - поширення Євангелії, щоб кожна людина «пізнала Господа Ісуса Христа як особистого Спасителя». Щорічно Gideons International друкує і розповсюджує понад 63 млн. В кожному Новому Заповіті, які видає місія "Гедеон", неприхована мета її існування: поширення Христової Євангелії всім людям, щоб вони пізнали Господа Ісуса Христа, як свого особистого Спасителя.

Коли була започаткована місія Гедеон в нас?

На теренах колишнього Радянського Союзу місія «Гедеон» започаткована у 1989 році в Молдові. Наступний етап - створення місії в Києві у 1991 році. А в половині 1992 року уже був створений загін у Бердичеві.

Скільки на сьогодні в Україні таких загонів і чи вони мають якісь зустрічі чи конференції?

В Україні працює сто п'ятдесят два загони Всесвітньої місії «Гедеон». Делегати від яких ось в половині вересня з'їхалися на третю Всеукраїнську конференцію. Від нас представниками поїхали: Василь Олексійович Юрчук який відповідає за третій регіон в який входить сім загонів що покривають Житомирську та Рівненську області та двоє братів гедеонівців з своїми помічницями це Володимир Миколайович та Валентина Василівна Залізні та Володимир Петрович і Наталія Михайлівна Кліщук.

Місія Гедеон є братством, жінки не можуть бути її членами?

Дружини членів Місії, є помічницями. Людина стає членом Місії The Gideons International, а не просто членом місцевого загону. Основною метою Місії є поширення Благої звістки Ісуса Христа - Євангелія.

Коли ми заговорили про місцевий загін то питання хто в нього входить і як стати членом загону?

Кожний загін складається із Президента, Віце-президента, секретаря, скарбника й капелана, вони обираються зі членів загону. Вступ у члени Місії відбувається на підставі заяви і є добровільним. Кожний бажаючий стати членом, одержує повну інформацію про діяльність організації й обов'язках членів Місії. Кожний член загону має право добровільно перервати членство в Місії. Крім того, членство може бути перервано, у випадку втрати зв'язку з помісною церквою.

Як часто місцевий загін збирається?

Один раз тиждень, загін збирається для спільної молитви й читання Біблії. По згоді членів загону проводяться акції по поширенню Нових завітів.

Де поширюєте Нові Завіти?

Нові Завіти поширюємо по готелях, лікарнях і в'язницях, роздаємо військовослужбовцям, медичним працівникам і школярам та студентам. Простота братів, сильна спільна молитва та дитяча віра у всі часи відкривала їм двері в найбільш суворі та непримиримі до Слова країни, проводила їх через війни та революції і продовжує робити це щодня і сьогодні.

Скільки якщо можна вже роздано літератури?

«Гедеони» та їхні помічники - віруючі з різних євангельських церков -розповсюдили більше 900 мільйонів екземплярів Біблій і Нових Завітів. І, мабуть, річ не стільки в самому факті розповсюдженя Біблії як книги. А більше в тому, що сам факт наявності Біблії в такому суспільному місці як лікарня, шпиталь чи готель - вже готова проповідь, готовий заклик до людини замислитись над своїм життям. Особисто нашим Бердичівським загоном розповсюджено за весь цей період один мільйон двісті тисяч Нових Завітів.

Валерій чому ти особисто навчився за ці роки служіння?

Мабуть, став більш гнучким у тому плані, що відчуваю, як до конкретної людини варто підійти з проповіддю Євангелії. Став простішим у спілкуванні з людьми. Християни дуже часто намагаються якось ускладнити стосунки з невіруючими людьми і часто заходять в глибокі філософські питання, заплутуючись самі і заплутуючи свого співрозмовника. Насправді ж усе набагато простіше і людина невіруюча потребує простих слів про те, що Бог любить її такою, як вона є... Гедеонові брати щодня несуть неспасенним людям своє серце, в якому палає вогонь Євангелії, подібно глекові з вогнем, яким в давні часи мужній Гедеон захистив свою землю.

 

Помічник єпископа з питань дитячого служіння, пастор церкви «Відкрите серце» с. Озадівка Василь Олексійович Юрчук.

1. Василь Олексійович знаю що ви любите діточок і вони люблять вас у мене питання що таке дитяче служіння?


На мою думку це одне з достатньо важливих або я б навіть сказав із ключових служінь. Дітки це наше майбутнє. Як ми їх зараз виховаємо, або яке направлення дамо для їхнього життя таке будемо мати майбутнє. А зрозуміло що хочемо мати хороше майбутнє. Тож дитяче служіння на мою думку це закладення доброго фундаменту майбутнього.

2. Чим займається дитяче служіння?


Практично при кожній помісній церкві є дитяча недільна школа. Ми готуємо вчителів які щонеділі проводять заняття з дітками які приходять до нас в церкви. Наше завдання розказати діткам про Ісуса Христа і дати для них зрозуміти що Він Спаситель. Вчителів інформує про напрямки підготовки до того чи іншого свята і дітки вчать вірші, пісні та різні сценки до свята. Таким чином ми щороку проводимо на другий день свята Пасхи дитячий фестиваль «Воскресіння Христа».


3. Скільки щорічних дитячих фестивалів уже проведено?


По милості Господній ми мали змогу провести у цьому році вже одинадцятий щорічний дитячий фестиваль «Воскресіння Христа». Можу запевнити що з року в рік фестивалі стають дедалі більш красивішими, конкретнішими та більш професійно підготовленими.


4. Що спонукає вас як пастора займатися з дітками?


Як я вже говорив що дітки це наше майбутнє. А кожна здорово мисляча людина хоче мати хороше майбутнє. Для мене як пастора не маловажно яким буде наступне покоління. Тож прикладаю максимум зусиль щоб це майбутнє було добрим, красивим та здоровим духовно і фізично.


5. Що очікуєте від фестивалів?


Від фестиваль очікуємо дуже багато. Впевнений в тому що тисячі людей щороку бачать фестиваль по місцевому телебаченню. А всі вірші, пісні та сценки спрямовані на те щоб прославляти Господа і Спасителя Ісуса Христа. Тож через дитячі уста ми проповідуємо Спасіння для всіх людей.


6. Ваше побажання людям які будуть читати наше інтерв'ю.


Побажання дуже просте. Щоб всі хто нас буде дивитися чи буде читати це інтерв'ю пізнали Бога і знайшли в Ньому свого особистого Спасителя. А все інше прикладеться.

Силка Сергій Валерійович, пастор церкви "Відродження", помічник єпископа з питань молодіжного служіння, м. Бердичів.

Розкажіть будь ласка про ваше ставлення до сучасної проблеми (фінансова криза в Україні).

Перш за все хочу сказати, що до будь-якої проблеми ми - учні Христа, маємо підходити ,як до чергового випробування нашої віри. Ось що про це Яків пише у своєму посланні: «Брати мої, майте велику радість, коли попадаєте в різні випробовування, знаючи, що випробовування вашої віри розвиває терпеливість» (Як.1:2-3 ). Та в іншому місці: «Блаженний муж, що подолає спокусу, бо коли буде випробуваний, то одержить вінець життя, що Господь обіцяв тим, хто любить Його» (Як.1:12). Тому виходячи з цих місць писання ми повинні розуміти, що будь які випробування є для нас благо, і ми не повинні впадати у відчай та паніку, знаючи, що милосердний Господь дасть нам сили пройти їх. А  стосовно фінансової кризи, ця ситуація ще раз показує нам, що не можна покладатись на земні багатства, а насамперед потрібно у Бога збагачуватись багатством не тлінним. Та навіть ті люди, які потрапили у скрутну ситуацію під час кризи, якщо вони звертаються до Бога за допомогою, то Він виходить на зустріч.

Ми знаємо, що ви з Вінничини, яким же чином сталося, що ви служите на Житомирщині?

Щоб відповісти на це запитання, я коротко опишу, що було до цього моменту. У 1997 році я прийняв Христа як свого Спасителя і почав відвідувати церкву у м. Вінниці де і проживав на той момент. Потім Бог благословив мене чудовою дружиною Оленою та діточками - сином Антоном та дочкою Мариною.
У помісній церкві я ніс служіння проповідника і керівника молоді, та дійшовши до якоїсь межі у цих служіннях я зрозумів, що мені не вистачає знань, для того, щоб ефективно працювати для Господа. І тоді Бог поклав мені на серце молитись за цю потребу. Невдовзі я прочитав у газеті «Євангельська Нива» про те, що в Бердичеві відкривається біблійний інститут, і навчання проходить по вихідним дням, що мене цілком влаштовувало, так як я працював. Згодом, уже навчаючись в Бердичеві, я познайомився із єпископом Житомирського об'єднання Залізним Петром Миколайовичем та його командою. Я побачив, яка пророблена робота цими людьми і десь там в серці мені теж захотілось бути учасником цієї команди. Вже зараз я розумію, що саме тоді Бог працював у моєму серці. Потім в моєму житті настав той переломний момент коли мені прийшлось вибирати між кар'єрою та служінням Богу. Це відбулося у лютому 2005 року тоді єпископ запропонував мені із сімє'ю переїхати в Бердичів, щоб нести пасторське служіння, але як часто буває, водночас мені запропонували перспективну роботу. Я погодився на пропозицію Залізного П.М., але я не знав як відреагує моя дружина, все таки це сер'йозне рішення і ми мали разом його обговорити. Уявіть собі, наскільки великим було моє здивування коли Олена не вагаючись дала згоду на переїзд. Для мене це була відповідь від Бога, я побачив те, що Він хоче нас бачити і використати у Бердичеві у новому служінні Йому.

Де ви знаходите сили нести відповідальність як за церковне служіння, так і за молодіжне служіння в Житомирському обласному управлінні церков.

В принципі, як і кожен християнин, я беру сили тільки з одного джерела - це Бог! І без Нього я не можу робити нічого. Взагалі я багато навчаюсь, дивлячись на те командне служіння яке існує в нашому об'єднанні, а також сам стараюсь працювати над тим, щоб як в церкві так і в молодіжному служінні була злагоджена команда. Я навчився партнерським відносинам, що сильно допомагає мені в служінні. І тому я не сам, в мене завжди є підтримка, як з боку керівництва об'єднання так і збоку моєї команди і в церкві і в молодіжному служінні.

А чи не страждає церква від вашої зайнятості молодіжним служінням?

Я думаю, що ні. І це завдяки команді і помічникам з якими я разом працюю. А навіть коли і виникають якісь накладки із служінням, то завжди є брати-пастори із інших церков, які готові підмінити та провести служіння.

Ми знаємо що ваша дружина несе відповідальність за жіноче служіння в Житомирському обласному управлінні. Як вам вдається поєднувати це?

І не тільки жіноче служіння. Влітку вона наприклад працює директором дитячого табору, також Олена є працівником благодійного фонду «Марсель», який займається допомогою літнім людям; також вона працює з нашими дітками в недільній школі при церкві. Тому я думаю, що тут питання у тих же партнерських відносинах, та у взаєморозумінні, що ми робимо одну велику справу для Господа. Живучи так,  не виникає ніяких нарікань, ні з мого ні з її боку. Якщо вона зайнята церковними спарвами - я відповідно беру на себе працю по дому, та проводжу час з дітьми.

Ми знаємо що у вас троє дітей. Як це впливає на служіння і, чи не шкодить сім'ї ваша зайнятість церквою?

Дійсно сьогодні це проблема для багатьох служителів, коли вони жертвують сім'єю за ради служіння . Дуже важливо вірно розставити приорітети. Я для себе це визначив таким чином. На першому місці має бути Бог і відносини з Ним, потім сім'я, потім служіння і церква. Слово Боже засуджує людей, які не дбають про своїх близьких. Тому моя сім'я це не перешкода для служіння а навпаки допомога. Моя дружина та діти беруть активну участь у церковному служінні. І в мене є час, який я використовую, щоб провести його із сім'єю: це різного роду прогулянки, відвідування парку, ігри, похід в кафе, і т.д. Тут потрібно мудро планувати час, як для служіння так і для проведення із сім'єю. Враховуючи вищесказане, тобто визначення приорітетів та планування свого часу, багато проблем просто перестануть існувати.

 

 

Олексій Володимирович Забєлін, старший пресвітер по Житомирській області, директор Інституту (Центру Християнської Освіти), м. Бердичів.

Розкажіть будь-ласка про ваше відношення до духовних дарів.

Я щиро вірю в актуальність вчення про духовні дари сьогодні. Дари завжди були важливими для ефективного виконання великого доручення Христа церквою. І незалежно від того, про які з дарів ми говоримо (надприродні дари, дари служіння, звичайні таланти і т.п.), всі вони необхідні для церкви сьогодні. Церква сьогодні потребує безпосередньої Божої участі, для того щоб не стати мертвою структурою, яка служить виключно своїм потребам, і, по суті, не потребує Божої присутності. Під цим я маю на увазі «служіння Богу без Бога». Пробачте мене за каламбурність цієї фрази. Отже, дари Духа спрямовують церкву на служіння і аж ніяк не на самодостатність та сонливе умиротворення.

Деякі люди вже чекають кінця світу, а яке ваше відношення до другого приходу Христа?

На мій погляд, усвідомлення швидкого приходу Христа є дуже важливим сьогодні як для кожної окремої людини, так і для церкви в цілому. Слід звернути увагу на те, що питання конкретного часу приходу Христа не є принциповим. Я маю на увазі, що не є важливим чи прийде Христос сьогодні, чи через три покоління; найбільш важливим є питання нашої особистої готовності до приходу Христа у будь-який момент нашого життя, тобто чи готові ми дати Йому звіт сьогодні, чи буде ця зустріч приємною? Проте, безглуздо відкидати швидке наближення виконання біблійних пророцтв про другий прихід Христа. Сюди можна віднести як переклади Біблії на рідні мови всіх народів цього світу, так і чутки про необхідність всесвітньої влади, тобто людини яка очолить владу у всьому світі, які поширюються через фінансову і політичну кризу.

Ваше відношення до християнської освіті в цілому, чи є вона необхідною? Якщо так, то на якому рівні?

Як це не дивно, але в умовах свободи віросповідання і відсутності будь-яких гонінь на християн та християнську церкву, дуже нелегко мотивувати людей до отримання християнської освіти. Проте, це є дуже важливим. В Слові Божому так само як і в одному з християнських псалмів говориться про те, що одного дня люди будуть шукати Слово Боже, але не знайдуть Його. Іншими словами, це мабуть є частиною людської природи: коли ми отримуємо щось легко, без зайвих зусиль, ми його не цінуємо і починаємо цінувати лише тоді коли втрачаємо. Ми маємо зараз можливість вільно навчатися, служити, вільно свідчити людям про Христа, але чи робимо ми це в тій мірі в якій цього чекає від нас Господь.
Це не секрет, що сьогодні в церквах велика нестача освічених служителів. Церква сьогодні могла б зробити значно більше у своєму районі та регіоні, якщо б мала достатню кількість проповідників, душеопікунів, євангелістів та інших служителів. Тому якщо Господь дозволив нам мати на Україні свободу, це значить, що він очікує від нас, українців, відданості та певних досягнень. Подивіться, у більшості країн пострадянського простору немає цієї свободи і будь-яка відкрита діяльність церкви та різних християнських організацій заборонена, а тим більше «релігійна агітація». У зв’язку з цим МИ НЕ МАЄМО ПРАВА ВТРАТИТИ НАДАНУ НАМ БОГОМ МОЖЛИВІСТЬ вплинути на майбутнє своєї країни і не тільки. Дорогі друзі, я закликаю всіх вас, як братів так і сестер, використати цю можливість.    
Знаходячись на посаді директора Інституту (Центру Християнської Освіти) я поступив на навчання на Магістрську програму Української Євангельської Теологічної Семінарії. Вже понад п’ять років я шукав можливість продовжити свою християнську освіту але за умови відсутності відриву від служіння. Знайти такий учбовий заклад було дуже нелегко. Проте, магістерська програма УЄТС стала для мене відповіддю. Звичайна народна мудрість говорить: «Вік живи – вік учися». Повірте, я не є прихильником освіти заради освіти, тобто самого процесу навчання. Але я впевнений, що коли людина вважає, що вже достатньо знає Господа і його Святе Слово, і більше не потребує розвитку в пізнанні Його, то вона відходить на дуже небезпечну стежину. Зупинка в пізнанні Господа рівнозначна смерті! Я вдячний Господу за можливість навчатися в УЄТС, бо коли спілкуєшся з тими, хто знає Господа, це спонукає наблизитись до Нього ще ближче.

 Ми знаємо, що ви з Донеччини, яким же чином сталося, що ви служите на Житомирщині?

Так, це дійсно дивно на перший погляд. Але якщо б ви задали це питання Ісусу, то Він не побачив би тут нічого дивного. Я маю на увазі, що це трохи дивно з людської точки зору, але не з Божої. Я впевнений, що Господь Сам мене сюди направив, тому нічого дивного тут немає. Це скоріше питання слухняності Божій волі, прийняття Його планів як своїх власних. Ще під час навчання в Українській Євангельській Теологічній Семінарії (ректор Анатолій Глуховський) я дуже багато молився про те, щоб Господь направив мене і поставив мене служити там де я був би Йому потрібним, де приніс би більше користі. Якраз в той час працівники УЄТС на протязі навчального року готували місіонерський проект по відкриттю нової церкви в місті Ружин Житомирської області. Чесно кажучи, я спочатку ставився до цього проекту трохи зверхньо, мені здавалося, що нічого путнього з нього не вийде. Я думав, що відкриттям церков мають займатися професіонали, місіонери з багаторічним стажем. Я тоді зовсім не замислювався про те, що «генерал» - це той, хто колись був «лейтенантом». Тобто Господь, наприклад, не чекає поки навчимось ходити по воді, щоб лише потім направити нас благовістити. Він чекає лише послуху! Слово Боже говорить: «А коли Втішитель прибуде, що Його від Отця Я пошлю вам, Той Дух правди, що походить від Отця, Він засвідчить про Мене. Та засвідчите і ви, бо ви від початку зо Мною» (Ів. 15:26,27). Господь послав нам Втішителя, щоб ми мали все що нам необхідно щоб засвідчити іншим про Нього. Так чи інакше, я щиро молився, і Господь поклав мені на серце неймовірно сильне, аж до болю в серці, бажання приєднатися до цього місіонерського проекту. Так я і потрапив вперше на Житомирщину. По закінченню проекту разом із командою з п’яти студентів та під наглядом Петра Миколайовича Залізного (єпископа Житомирського обласного управління церков) та Боримського Олександра Францовича (відповідального служителя по Ружину) ми продовжили відвідувати відкриту церкву та служити всім чим тільки могли.

Де ви знаходите сили нести відповідальність як за церковне служіння, так і за Інститут (ЦХО)?

Не секрет, що єдиним справжнім джерелом сили будь-якого служителя є близькі відносини з Господом. Цей приклад нам надав сам Господь Ісус (Матф.14:23; Мар.6:46; Лук.6:12). Він завжди усамітнювався для молитви коли був втомлений і відчував, що потребує сили для продовження служіння. Тому я вважаю за потрібне слідувати за прикладом Господа і шукати сили для звершення служіння і відповідь на тяжкі питання у ніг Отця небесного. Якщо Господь кличе нас щось робити, Він напевне приготовляє все необхідне для того, щоб ми могли звершувати служіння на яке Він нас ставить.
А чи не страждає церква від вашої зайнятості в Інституті (Центрі Християнської Освіти)?
Дякую, це дуже доречне питання. Так, нести це служіння самому було б дуже нелегко. Але дяка Богу, що Він не очікує від служителя, щоб він все тягнув сам. Не дивлячись на те, що наша церква доволі не велика (близько 40 членів), ми маємо трьох дияконів, які допомагають мені звершувати служіння. Спочатку члени церкви були проти і казали, що їм не потрібно аж троє дияконів. Але з часом вони зрозуміли, що це було мудре рішення. Зараз я дуже радий, що не повинен нести все сам. Слово Боже говорить: «А коли б хто напав на одного, то вдвох вони стануть на нього, і нитка потрійна не скоро пірветься!» (Єккл.4:12). Я вдячний Богу за братів та їх сім’ї яких Господь дав мені в поміч. Я вірю що це було не просто людське рішення, але дійсно Боже.

Ми знаємо, що нещодавно у вас народився син. Як впливає це на служіння і чи не шкодить сім’ї зайнятість служінням?

Думаю, кожен, хто мав або має маленьких дітей зрозуміє мене, коли я скажу, що з народженням сина вільного часу стало значно-значно менше. Проте, в плані служіння після народження сина в мене ніби відкрилося як то кажуть «друге дихання». Появилась духовна свіжість і бажання ще більше трудитись для Господа. Крім того, я дуже вдячний моїй дружині за підтримку та розуміння. Вона завжди дуже допомагає мені в служінні.  Адже на служіння рукопокладають служителя не самого, але з жінкою! Мати родину – це благословіння для служіння, Божа допомога, а не тягар. Ми обидва ще продовжуємо свою освіту, і батьків немає поруч, але в нас є Господь і ми тримаємось за Нього разом.